Куди поїхати в околицях Трнави: поради Milan Bez Mapy

Околиці Трнави (Trnava) мене здивували, і більшість місць можна об’їхати без авто: потягом, а влітку безкоштовними шатлами. Не пропустіть виноробню Terra Parna в Сухій-над-Парноу (Suchá nad Parnou), англійський парк садиби (kaštieľ) у Водерадях (Voderady) і трояндовий сад у Дольній Крупі (Dolná Krupá). У самій Трнаві зазирніть на суботній ринок на площі.

Коротковід Milan Bez Mapy

Транспорт без авто

До Трнави і Смоленіце потягом, улітку курсують безкоштовні шатли, наприклад до Дольної Крупи

Де я жив

Apartments 1620yr у центрі Трнави, чудова база для поїздок потягом і шатлами

Terra Parna

Про дегустацію я домовився заздалегідь, вечері у винограднику розпродують на місяці вперед

Вхід до Medolandia

Приблизно 4,50–5 € у сезон, поза сезоном безкоштовно, троянди цвітуть улітку

Екскурсія Трнавою

Екскурсії центром із гідом в історичному костюмі безкоштовні

Найбільше сподобався

Ринок на площі в п’ятницю та суботу зранку, тут ідеться не лише про їжу, а й про спільноту

Шукаєте, куди поїхати в околицях Трнави? Я вирушив туди на запрошення Región Trnava і думав, що знаю відповідь заздалегідь: кілька костелів, старе місто, можливо, ринок на площі. Натомість я опинився у виноробні, де на вечерю чекають місяцями, в англійському парку з китайськими пагодами та штучною печерою і в саду, де колись росло шість тисяч сортів троянд.

Як дістатися до Трнави та околиць без авто

До самої Трнави зручно доїхати потягом, так само як і до Смоленіце (Smolenice). Для більшості місць, про які я тут пишу, авто взагалі не потрібне. Улітку між Трнавою і Дольною Крупою курсує безкоштовний шатл, ще один їде від залізничного вокзалу повз печеру аж до Смоленіце, а зовсім нова лінія курсує за маршрутом Ціфер (Cífer), залізнична станція, Водеради.

Де я ночував і снідав у Трнаві

Ночував я в Apartments 1620yr у самому центрі Трнави. Для поїздок потягом і шатлами це виявилася чудова база. Раніше я вже пробував жити просто в садибі у Водерадях, тож якщо хочете ночувати ближче до парку, ніж до міста, це теж варіант. Снідав я в Synagóga Café, неподалік від центру, ще до того, як вирушив оглядати місто. Нижче мої поради, куди поїхати в околицях Трнави.

@milan_bezmapy+249 000 підписників

Стежте за мною в Instagram

Стежити

Куди поїхати в околицях Трнави за версією Milan Bez Mapy

Виноробня Terra Parna в Сухій-над-Парноу

Першою зупинкою, вже за традицією, була дегустація у виноробні Terra Parna в долині Ružová dolina біля Сухої-над-Парноу. Виноградник тут 2003 року заклав батько, Йожо. Перше вино він зробив у 2006 і 2007 роках, а будівлю виноробні здали в експлуатацію 2008 року. Сьогодні господарство ведуть дві з його трьох доньок: одна вивчала виноградарство і проводить дегустації, друга вивчала Luxury Branding & Fashion у Греноблі. Разом у них майже 8 гектарів, виноградник Mladá hora посадили 2014 року.

Перше, що я помітив, коли приїхав, була вежечка з хрестом, яку будь-хто сплутав би з каплицею. Але це не каплиця. Це водонапірна вежа, яку колись збудував тут чернець, коли землі належали чернечому ордену, який мав тут літню резиденцію.

У 1930-х роках трнавські пани будували тут літні вілли. Один із сусідів пояснив чому: у Трнаві тоді не було каналізації, і влітку в місті смерділо. Місцеві обробляли їм виноградники, тут стояли три винарні й одна кав’ярня, U Viežličiek.

• Порада від Мілана Прочитайте також мою статтю з порадами, куди в Трнаві піти на дегустацію вина.

Головний сорт тут Modrý Portugal. Батько вибрав його просто: запитав місцевих бабусь, що тут добре росте. За соціалізму лозу перевантажували, і вино виходило водянистим. Звідси його погана репутація, яка тримається досі, хоча сам сорт тут ні до чого. Генетичні тести, до речі, не знайшли жодного збігу з португальськими сортами. Єдиний слід веде до австрійського принца з Бад-Феслау, якому нібито надіслали живці португальські виноградарі.

На дегустації я дізнався й те, чого не очікував: старий рейнський рислінг може пахнути бензином або нафталіном. Це через речовину, яка утворюється у винограді під сильним сонцем. На деякі врожаї вплинули сонечка: під час збору їх не встигли відділити від винограду, і вони додали вину характерної гірчинки. Зацікавило мене й те, про що більшість людей не здогадується: їхнє ігристе вдруге бродить просто в пляшці, тоді як звичайне просекко вдруге бродить у великому резервуарі під тиском. Це принципова різниця в тому, як з’являються бульбашки.

Виноробня знає й різницю між справжнім і фальшивим бариком. Дубова бочка за 500 євро і більше дає вину мікрооксидацію та згладжує таніни, а стружка в резервуарі з нержавійки лише дешевий замінник. Збір повністю ручний, а будівлю звели просто серед виноградника, щоб виноград не мусив нікуди їхати й не окислювався. Совіньйон 2025 року вийшов надзвичайно ароматним, бо під час збору виноград охолоджували у вантажівці-рефрижераторі.

Найбільше мене зацікавив їхній крижаний збір Алібернету. Грона залишають на лозі аж до першого морозу нижче мінус семи градусів, коли в них близько 300 грамів цукру. Одного дощового року весь урожай у них згнив, а кілька останніх урятованих пляшок потрапили навіть до англійських ресторанів із зіркою Мішлен. Місцеві винороби, до речі, вважають конкурентами не сусіда за кілька виноградників, а іноземне вино у винних картах ресторанів і пляшки, які видають себе за словацькі, хоча вино в них привезли в цистерні звідкись із півдня.

Мені це трохи нагадало винний регіон Валле-де-Уко в аргентинській Мендосі, де роблять мальбек, тільки тутешня версія менш масова. І мені подобається, що тут усе поруч, не те що в Мендосі, де від однієї виноробні до іншої чималий шмат дороги.

• Порада від Мілана Про дегустацію я домовився заздалегідь, і це був правильний хід: вечері у винограднику розпродують на місяці вперед. Раджу також їхні легендарні різдвяні бранчі.

Golf Trnava і футгольф з винами Terra Parna

Частиною поїздки є і Golf Trnava, гольф-комплекс ліворуч за зоною відпочинку Kamenný Mlyn, якщо їхати в напрямку Biely Kostol. Я спробував там удари на тренувальному полі, критому і відкритому. Найбільше мене здивувала новинка, якій лише кілька тижнів: радарна система, що фіксує кожен удар, траєкторію, відстань, висоту і швидкість м’ячика. Стежити за цим можна й на телефоні чи планшеті просто на місці.

Для дітей тут є штучний паттинг-грін і нова вхідна брама, а газон косить роботизована косарка, яка без проблем заїжджає навіть у воду. У барі страви названі гольфовими термінами рахунку. Типовий приклад: бургер Birdie, тобто чилі-бургер. Тут подають і вина Terra Parna: Грюнер Вельтлінер, Совіньйон Блан, червоний Modrý Portugal і просекко, зокрема безалкогольне. Раніше в них було вино іншої марки, а зараз вони саме переходять на цю виноробню.

Трнава радше футбольне місто, воно належить «Спартаку», а футгольф тут сприймають трохи як «маркетинговий» вид спорту, хоча у Словаччини є чемпіонка світу з футгольфу.

Англійський парк садиби у Водерадях

Пізніше я перебрався до парку при садибі у Водерадях. Графи Зічі 1794 року переробили його з французького саду на англійський, так званий сентиментальний парк, який мав викликати у відвідувачів відчуття таємничості й покинутості. Це справді перший парк такого типу у Словаччині. Його автором був німецький садовий архітектор Бернгард Петрі, якому тоді було лише 24 роки.

До типових елементів парку належать фальшиві лицарські руїни, штучна печера, обеліск із латинським написом на честь Петрі та китайські пагоди, якими парк доповнив пізніший власник Йозеф Зічі, великий мандрівник. Він побував у Єгипті, на Аравійському півострові, морем дістався півдня Індії, бачив Малайзію, Індонезію, Японію, Китай і Монголію, а повернувся через Росію. Побачене він переніс просто в архітектуру парку.

Озера тут колись самопливом наповнював канал, відведений від млинового рукава потоку Гідра (Gidra). Сьогодні природний приплив пересох, і воду по колу ганяє насос. Колись у них навіть купалися, тут були перевдягальні, а на острів можна було дістатися тільки човном. Ми спробували це зовсім спонтанно, без жодного плану.

Біля озера стоїть і відновлена водонапірна вежа, так звана пустельня, де колись ховався насос для поливу. Її відновили за допомогою 3D-друку, а це навіть у Словаччині досі неабияка рідкість. За соціалізму тут працювала сільськогосподарська школа, були курник і стайні, а після революції один приватник збудував будинок просто у фальшивих руїнах, з вікнами й жалюзі. Уже два-три роки парк активно відновлює родина Богдалів, і це приємний контраст із сусідньою Дольною Крупою, де парк належить державі, а відновлення затягується через бюрократію.

• Порада від Мілана Улітку тут влаштовують гриль-вечори просто на терасі садиби, їх можна забронювати онлайн, а на Різдво зазвичай буває дегустаційна вечеря. Я спробував літній гриль-вечір, і це був гастрономічний досвід дуже високого рівня.

Medolandia і трояндовий сад графині в Дольній Крупі точно варті місця серед поїздок околицями Трнави

Medolandia у Дольній Крупі належить медоварні Apimed і працює як туристичний комплекс. Ділянку з рештками колишньої графської винокурні, від якої залишився тільки комин, купили 2016 року, а на місці 14 зруйнованих будівель зробили трояндовий сад: 2500 кущів троянд і 250 сортів.

Сад присвячений графині Марії Генрієті Хотек, останній мешканці місцевої садиби. Розарій вона почала створювати на початку XX століття, і це справді був один із найбільших у Європі: за каталогом 1926 року в ньому було 5000 сортів, а через три роки вже 6000. Вона сама збирала майже повний асортимент старих троянд, а деякі навіть вивела сама.

Розарій занепадав поступово, під час економічної кризи 1930-х років, а сама графиня померла 1946 року саме в Дольній Крупі. Після війни маєток перейшов до держави, землі розпарцелювали, і тепер там стоять будинки, а садиба належить Словацькому національному музею.

Садиба в Дольній Крупі і Бетховен

Садибу в її нинішньому вигляді збудувала 1822 року родина Брунсвіків. Одна з доньок Брунсвіків вийшла заміж за Хотека, звідси й зміна прізвища. Бетховен приїжджав сюди вчити доньок Брунсвіків грати на фортепіано, тому Дольну Крупу називають селом музики й троянд, а в парку є музична клумба з трояндами, названими на честь Вівальді, Пуччіні та Штрауса.

Під час екскурсії я дізнався, як саме обрізають троянди. Зрізають тільки відцвілу квітку, якраз над першим листком із п’ятьма листочками. Якщо зрізати на кілька міліметрів вище, листок почорніє, якщо нижче, новий пагін не виросте. Так вони цвітуть із червня до вересня або жовтня. Для медовухи навпаки: зрізають найгарніші квіти, вручну обривають пелюстки, а потім тижнями вимочують їх у медовусі, яка носить ім’я графині. Тому, як на мене, це місце обов’язково має бути серед поїздок околицями Трнави.

Медовуху тут робить родина Кудлачів. Вони стверджують, що до 2004 року ніде у світі не існувало сортових медовух, лише трав’яні або пряні, поки пан Кудлач не застосував до меду логіку вина. Увесь мед словацький, від приблизно 150 пасічників, з якими в медоварні укладено договори. Перш ніж купити в них мед, пасічників особисто відвідують і віддають зразки на лабораторний аналіз. Найцінніший тут лісовий мед: він буває не щороку і лише в певних місцевостях. Каштановий мед належить до найкращих, але його надто мало, щоб купувати його тоннами, як інші сорти.

• Порада від Мілана Вхід на територію коштує приблизно 4,50–5 € у сезон, поза сезоном вхід безкоштовний. Сезон троянд припадає на літо, а медовухи й медяників на зиму.

Трнава, місто, яке називають Малим Римом

Другого дня я пішов на екскурсію центром із місцевим гідом в історичному костюмі. Екскурсії безкоштовні, їх організовує Región Trnava, регіональна організація туризму (офіційно Trnava Tourism), за підтримки Міністерства туризму і спорту Словаччини. У межах міських мурів у Трнаві 8 костелів і 2 синагоги, а для міста такого розміру це одна з найвищих концентрацій сакральних пам’яток у Словаччині.

Прізвисько Малий Рим зазвичай пояснюють саме цими костелами, але справжня причина інша. Коли 1543 року турки захопили Естергом, резиденцію естергомського архієпископа, архієпископ разом з усією капітулою тимчасово перебрався до Трнави. Це тимчасове рішення протрималося майже 300 років: архієпископство повернулося до Естергома лише 1820 року. За ці три століття тут звели п’ять із восьми костелів, які стоять у місті сьогодні.

Базиліка Святого Миколая

Найважливішою вважають базиліку Святого Миколая, зведену на межі XIV і XV століть на місці старшого романського костелу. Її будівництво фінансували, зокрема, монархи Людовік I Великий, Сигізмунд Люксембурзький та Альбрехт Габсбург. Вона стала тимчасовим кафедральним собором і найважливішою спорудою тодішнього Угорського королівства. Поруч із нею досі занепадає колишній ренесансний архієпископський палац, який стоїть порожнім уже близько десяти років, а частину сходів закрили з міркувань безпеки. Ось мої поради, що подивитися в Трнаві.

Усередині базиліки є крипта з похованими архієпископами і один із найстаріших органів у місті, досі робочий. На головному вівтарі висить чудотворний образ Діви Марії XIII століття. За свідченнями того часу, у 1663 і 1708 роках на ньому з’являлися криваві сльози, під час турецьких набігів і під час повстання куруців, і, за легендою, місто обидва рази уникнуло лиха.

1710 року, під час чуми, місто пообіцяло щорічну пожертву, якщо Діва Марія його захистить. Угода нібито збереглася досі як документ, і тоді в місті ніхто не помер.

Суботній ринок на площі в Трнаві

Трнава має власну традицію і поза пам’ятками: у п’ятницю та суботу зранку на площі працює ринок, і саме він зрештою сподобався мені найбільше. Тут ідеться не лише про їжу. Це місце, де формується спільнота і те, що називають genius loci. Люди тут знають одне одного, зупиняються побалакати, і саме це пасує такому місту, як Трнава. Якщо шукаєте, куди поїхати в околицях Трнави, ви за адресою.

Діяльність Región Trnava здійснюється за фінансової підтримки Міністерства туризму і спорту Словаччини.

Подорожуйте!