Що подивитися в Трнаві та куди піти на дегустацію вина й медовухи

Трнава (Trnava) мене здивувала, хоча я думав, що західну Словаччину знаю напам’ять. У місті не пропустіть мури, підземелля з криптами й погребами, Міську вежу і базиліку святого Миколая. В околицях раджу скуштувати вино в Terra Parna і медовуху в Medolandia, тільки водієві краще не дегустувати.

Коротковід Milan Bez Mapy

Де я жив

У центрі в Apartments 1620yr, у ренесансній будівлі 1620 року, а через рік у садибі у Водерадях

Безкоштовна екскурсія

У липні та серпні безкоштовні екскурсії починаються біля Міської вежі й тривають близько години, я ходив на маршрут «Trnava sacra»

На каву

Synagóga Café у відреставрованій синагозі, одна з моїх улюблених кав’ярень у Словаччині

Medolandia

Вхід 5 € з травня до вересня, з жовтня до квітня безкоштовно, улітку троянди, узимку медовуха й медяники

Terra Parna

Дегустаційні вечері у виноробні в долині Ružová dolina розкуповують на місяці вперед

Що подивитися в Трнаві та околицях? Зізнаюся, я думав, що західну Словаччину вже обійшов уздовж і впоперек і знаю досконало. Коли регіональна туристична організація Región Trnava запросила мене в гості, я сказав собі: «Чому б і ні? Хоч, мабуть, нічого нового там не буде, принаймні проїдуся Словаччиною». І знаєте що? Усе було зовсім новим. Читайте далі, що варто відвідати в Трнаві.

Трнава належить до найстаріших міст Словаччини. 1238 року вона першою на території сучасної Словаччини отримала міські права. Її історичний центр досі оточують міські мури, одні з найкраще збережених укріплень у Словаччині та в Європі.

View this post on Instagram

Місто колись було центром релігії, освіти й культури, і це відчувається досі 🙂 А ще тут чудове вино й медовуха, які можна дегустувати з ранку до вечора. Повірте, я перевірив, ха-ха. Заселяйтеся, і можна вирушати оглядати місто.

Де зупинитися в історичному центрі Трнави

У Трнаві багато варіантів житла, тож порадити можу тільки те, де зупинявся сам. Коли я десь ночую, люблю автентичні місця з характером.

Я зупинився в самому центрі, в Apartments 1620yr. Апартаменти займають історичну ренесансну будівлю 1620 року, важливу пам’ятку міщанської архітектури, внесену до списку національних пам’яток культури.

Архітектура цього будинку типова для доби Відродження: тут є аркадна колонада, яка надає будівлі особливого історичного вигляду. Прокинутися тут уранці було справжньою подією. Якщо ви на авто, можна переночувати й у садибі (kaštieľ) у Водерадях (Voderady), де я зупинявся через рік. Більше про садибу і парк, який ховається за нею, знайдете нижче.

Що подивитися в Трнаві та околицях: пам’ятки й поради від Milan Bez Mapy

1. Чому Трнаву називають Малим Римом і що за цим насправді стоїть
2. Підземне місто Трнави: крипти й погреби
3. Міські мури Трнави
4. Площа Святої Трійці та різдвяний ярмарок
5. Підйом на Міську вежу і вид на всю Трнаву
6. Synagóga Café і кав’ярня в театрі імені Яна Паларика

Чому Трнаву називають Малим Римом і що за цим насправді стоїть

Відповідь «бо тут багато костелів» я чув уже не раз, ще з першого приїзду до Трнави. Лише під час останнього візиту все розклав мені по поличках екскурсовод Славомир Дзвоник (Slavomír Dzvonik) з місцевого туристичного інфоцентру, на безкоштовній екскурсії містом. І мушу визнати: справжня причина значно цікавіша за кількість веж.

1526 року угорці програли битву під Мохачем, а за кілька років турки захопили Естергом, до того часу резиденцію угорського архієпископа. Церковній еліті потрібне було нове безпечне місце, і вона обрала саме Трнаву, місто з міцними мурами. Естергомський архієпископ переніс сюди свою резиденцію 1543 року й залишався тут майже триста років, аж до 1820 року. З тієї самої причини коронаційним містом тоді стала Братислава: турки просто захопили давні центри країни, і все важливе перемістилося на захід.

Так Трнава на три століття стала релігійним і культурним центром усього Угорського королівства. 1635 року кардинал Петер Пазмань заснував тут університет, який привабив тисячі студентів. Чернечі ордени, як-от єзуїти, францисканці, пауліни, тринітарії, кларисинки чи урсулинки, один за одним будували тут власні костели й монастирі. Саме тому в маленькому історичному центрі стільки веж. Це не випадковість і не мода, а наслідок того, що сюди на три століття перебралося церковне управління всієї країни. Лише 1777 року університет переїхав до Буди, і Трнава втратила своє привілейоване становище, але назва Малий Рим лишилася за нею досі.

• Порада від Мілана У липні та серпні Trnava Tourism проводить безкоштовні екскурсії містом. Вони починаються біля Міської вежі, тривають близько години й підходять і для дітей, і для іноземців. Я приєднався до екскурсії «Trnava sacra», присвяченої сакральним пам’яткам, і екскурсовод на ній навіть вбраний в історичний костюм. Є й другий маршрут, «Trnava svetská» (світська Трнава), який веде в місця, зазвичай закриті для відвідувачів, наприклад на бастіон міських укріплень.

Підземне місто Трнави: крипти й погреби

Трнава, той самий «Малий Рим», ховає цікаві місця не тільки на поверхні, а й під нею. Під містом тягнеться лабіринт історичних крипт, погребів і коридорів, які чудово збереглися. Якщо шукаєте незвичних вражень із дрібкою містики, підземне місто Трнави вам точно сподобається. Забронюйте екскурсію з гідом. Схожі крипти й катакомби я бачив і в Жиліні (Žilina), і в Парижі.

Тут є старовинні крипти, які слугували місцем останнього спочинку, і погреби, де колись зберігали вино та продукти. Ці приміщення свідчать про майстерність і вміння планувати тих, хто їх будував. Під час екскурсії ви дізнаєтеся, як їх використовували в минулому, і зрозумієте, чому вони й досі такі рідкісні. Мені такі таємні підземні простори завжди дуже подобалися.

Міські мури Трнави

Одним із найвиразніших символів міста є міські мури, які й досі велично нагадують про середньовічну славу та стратегічне значення Трнави. Мури звели в XIII столітті, невдовзі після того, як Трнава отримала привілеї вільного королівського міста.

Тоді вони були одними з найбільших укріплень у Центральній Європі. Система мурів оточувала все місто, а доповнювали її рів із водою, брами й оборонні вежі. Ділянки, що вціліли, належать до найкраще збережених середньовічних укріплень у Словаччині. І знаєте, що найкраще? Мурами можна просто прогулятися, одні зі сходів нагору є, наприклад, за базилікою святого Миколая.

Площа Святої Трійці та різдвяний ярмарок

Площа Святої Трійці (Trojičné námestie), як на мене, одна з найгарніших історичних площ у Словаччині. Мені подобається, як тут поєднується традиційна архітектура із соціалістичним бруталізмом. Над площею домінує колона Святої Трійці, на честь якої вона й названа. Довкола неї височіють історичні будівлі, що створюють ідеальні декорації для різдвяного ярмарку.

Традиційний гарячий пунш, глінтвейн, медяники й місцеві трнавські смаколики: усе це чекає на вас на різдвяному ярмарку. Особливо раджу гаряче полуничне вино 😀

• Порада від Мілана Приходьте на різдвяний ярмарок надвечір, коли площа найгарніша, освітлена тисячами вогників і пахне глінтвейном. Після прогулянки нагородіть себе видом на всю площу з Міської вежі. Цікавий факт: 2025 року Трнава відзначила сто років традиції запалювати різдвяну ялинку на площі, і я там був.

Міська вежа в Трнаві та її механічний годинник

Міська вежа, що здіймається над площею Святої Трійці, належить до найвідоміших домінант Трнави. Її збудували між 1574 і 1578 роками, і спочатку вона слугувала сторожовою та сигнальною вежею. Сьогодні це популярне місце, звідки відкривається гарний вид на місто й околиці.

Однією з найбільших принад Міської вежі є її механічний годинник, один із найстаріших годинникових механізмів у Словаччині, які досі працюють. Цей рідкісний механізм установили ще 1729 року, і він ходить досі. Щодня його треба заводити вручну, і це переконливий доказ майстерності годинникарів. Запитайте екскурсовода, можливо, він дозволить і вам його завести, як дозволив мені 🙂

Synagóga Café і кав’ярня в театрі імені Яна Паларика

Якщо на каву, то до Трнави. Synagóga Café належить до моїх улюблених кав’ярень у всій Словаччині. Цей незвичайний простір з’явився у відреставрованій історичній синагозі. Сучасна кав’ярня дбайливо зберігає оригінальні елементи будівлі, як-от оздоблені стелі й вітражні вікна, і це створює неповторну атмосферу.

• Порада від Мілана У центрі міста, просто в будівлі трнавського театру, ви знайдете стильну кав’ярню з мистецьким духом. Кав’ярня в театрі імені Яна Паларика (Divadlo Jána Palárika) пропонує добру каву, легкі перекуси й приємну атмосферу з видом на вирування історичного центру. А тістечка обов’язково скуштуйте.

Базиліка святого Миколая та образ, який, за легендою, тричі врятував Трнаву

Під час попереднього візиту я цього місця навіть як слід не помітив, і вам цієї помилки краще не повторювати. Базиліка святого Миколая постала на зламі XIV і XV століть на місці давнішого романського костелу, а її будівництво фінансували й самі угорські королі: Людовик I Великий, Сигізмунд Люксембурзький і Альбрехт Габсбург. Майже три століття, поки тут була резиденція естергомського архієпископа, вона слугувала тимчасовим собором і була однією з найважливіших будівель у всьому Угорському королівстві. У крипті під храмом поховано кількох архієпископів і церковних достойників, а ще тут стоїть один із найстаріших органів Трнави, на якому й досі грають концерти.

Поруч із базилікою ви помітите ренесансний архієпископський палац, колись розкішну резиденцію, а сьогодні, на жаль, занедбану будівлю без жодного використання. Уже багато років туди не можна піднятися навіть сходами, частину просто закрили з міркувань безпеки. Шкода, сподіваюся, колись це зміниться.

Найсильніша історія базиліки ховається в бічній каплиці, де висить образ Трнавської Богоматері. За церковним переказом, під час турецької загрози 1663 року на ньому з’явилися сльози, і турки тоді несподівано відступили від міста. Кілька десятиліть по тому, 1708 року, під час антигабсбурзького повстання, образ нібито заплакав аж тричі за кілька тижнів. Ця подія досить добре задокументована: тодішня комісія допитала під присягою тридцять двох свідків. 1710 року, коли в місті лютувала епідемія чуми, мешканці влаштували процесію з образом, і чума нібито саме тоді вщухла. На згадку про це в Трнаві й досі щороку в листопаді відбувається новена, дев’ять днів молитов. Не знаю, чи вірите ви в дива, але як історія міста це сильна річ. Я розумію, чому образ став місцем паломництва, а храм сьогодні має ще й папський титул малої базиліки. Екскурсовод до того ж показав мені, що базиліка зберігає реліквію крові папи Івана Павла II, яку кілька років тому їй подарував один із краківських єпископів.

@milan_bezmapy+249 000 підписників

Стежте за мною в Instagram

Стежити

Трнавський цукровий завод, промислове серце міста

До цього списку мушу додати й один із найважливіших розділів промислової історії Трнави. Коли я був дитиною, ми часто їздили через це місто до бабусі.

Малим я спав в авто, але коли ми проїжджали через це місто, мене завжди будив різкий сморід. Що це було? Переробка цукрових буряків. Сьогодні комплекс будівель занепадає, але організації Región Trnava вдалося домовитися про екскурсію з гідом, за що я їй надзвичайно вдячний.

Коротка історія цукрового заводу в Трнаві

Трнавський цукровий завод має довгу історію. Перші спроби переробляти цукрові буряки там, де сьогодні житловий масив Družba, зробили брати Ваймари, але їхній перший завод закрився за кілька років. Класична доба почалася із заснування нового підприємства Tyrnauer Zuckerfabrik. Згодом його перебрала родина Штуммерів і за кілька десятиліть перетворила на один із найбільших і найсучасніших цукрових заводів монархії.

Після націоналізації він працював під назвою «Цукровий завод імені Петера Їлемницького», а з 1990-х років як Trnavský cukrovar, a. s. Виробництво тривало тут майже 135 років, доки 2004 року його остаточно не зупинили.

До символів заводу належить високий комин, який і досі є однією з візуальних домінант міста. Чотири об’єкти комплексу внесено до переліку національних пам’яток культури: головний виробничий корпус, обидва склади цукру та адміністративна будівля. Цікаво й те, що колись тут використовували електричні тролейні візки для перевезення цукру до складів, і як на свій час це була передова технічна новинка.

• ЦІКАВИЙ ФАКТ: Цукровий завод збудували на околиці міста, за історичними мурами, що цілком відповідало його промисловому характеру. Але згодом Трнава розрослася і за мури, довкола заводу.

Сьогодні вся територія перетворюється на зовсім новий міський квартал із житлом, культурою, зеленню та інфраструктурою. Відновлені будівлі поєднуватимуть індустріальну архітектуру, що охороняється як пам’ятка, з новобудовами. Сподіваюся, вже скоро 🙂

Англійський парк біля садиби у Водерадях, перший такий у Словаччині

Садибу у Водерадях я вже згадував як місце для ночівлі, але за нею ховається дещо, що заслуговує на окремий розділ. 1794 року граф Франтішек Зічі доручив німецькому садовому архітекторові Бернарду Петрі перетворити давній французький сад на модний тоді англійський, так званий природно-сентиментальний парк. Так з’явився перший парк такого типу на території сучасної Словаччини, про який тоді писали навіть закордонні садівничі альманахи. На пам’ять про перебудову граф звелів поставити дванадцятиметровий обеліск із латинським написом, який, до речі, досі чекає на реставрацію.

У парку розмістили саме ті елементи, які любила тодішня мода: штучну печеру зі сталактитами, штучні руїни замку з вежами та звідним мостом, пустельню, каплицю і старий млин. Моя улюблена деталь: один з останніх власників, мандрівник Йозеф Зічі, після подорожі Єгиптом, Аравійським півостровом, півднем Індії, Малайзією, Індонезією, Японією, Китаєм і Монголією привіз сюди натхнення у вигляді китайських пагод. Одна стоїть досі, друга незабаром має повернутися на острівець посеред озера. Інші мої поради, куди поїхати в околицях Трнави, знайдете тут.

А ось і мій улюблений контраст у всьому парку. Пустельню, тобто невелику споруду, яка мала скидатися на житло середньовічного пустельника, сьогодні відновили за цілком сучасною технологією, на 3D-принтері. За словами самих власників, це перша споруда такого роду в Словаччині. Вісімнадцяте століття, виготовлене технологією двадцять першого: саме через такі деталі я люблю подорожувати.

Озера в парку колись наповнювалися самопливом із млинового рукава потоку Гідра (Gidra). Тепер це джерело пересохло, тож їх доповнює насос. У них можна було навіть плавати, тут були роздягальні, а на острівець діставалися тільки човном. Коли ми пішли туди подивитися, то зрештою самі опинилися на воді. Веслування не було в планах, але я не шкодую. За соціалізму тут працювала сільськогосподарська школа з хлівами та курниками, а після Оксамитової революції один приватний власник навіть збудував собі будинок просто всередині штучних руїн, із вікнами та віконницями.

Останні два-три роки парк інтенсивно відновлює родина Богдалів разом із реставратором Пало Дюрко (Palo Ďurko), який наполягав на точних керамічних копіях. Це приємний контраст зі схожим парком у Дольній Крупі (Dolná Krupá), про який я розповім нижче: той належить державі, і його відновлення грузне в бюрократії. Парк у Водерадях при цьому відкритий для відвідувачів, улітку тут бувають четвергові гриль-вечори, а на Різдво дегустаційна вечеря.

• Порада від Мілана Трнава за підтримки Міністерства туризму і спорту Словаччини організовує безкоштовні гарантовані екскурсії містом, улітку в будні о 10:30. Вони ідеально підходять для індивідуальних мандрівників. А в п’ятницю та суботу зранку на площі працює ринок.

Terra Parna, виноробня, де я нарешті зрозумів, чому Modrý Portugal не португальський

Виноробня Terra Parna лежить у долині Ružová dolina біля села Суха-над-Парноу (Suchá nad Parnou), на землях, які колись належали чернечому орденові й слугували літньою резиденцією. Кам’яна вежечка з хрестом, яку тут майже кожен плутає з каплицею, насправді є водонапірною вежею, і збудував її місцевий чернець. У 1930-х роках заможні трнавці будували тут літні вілли. За словами одного з місцевих сусідів, причина проста: Трнава тоді не мала каналізації, і влітку в місті добряче смерділо. Про їхні виноградники дбали місцеві, а ще тут були три невеликі винарні (viechy) і кав’ярня U Viežličiek.

Сьогодні виноградником, який батько Йожо посадив 2003 року, керують дві з трьох доньок. Одна здобула освіту виноградарки, інша закінчила Luxury Branding & Fashion у Греноблі, і разом вони обробляють майже 8 гектарів.

Саме тут я почув найкращу історію всієї поїздки, про сорт Modrý Portugal. Я завжди думав, що назва щось означає і сорт справді походить із Португалії. Ні. Генетичні аналізи не знайшли жодної спорідненості з португальськими сортами, а португальські ампелографи відкидають будь-який зв’язок. Єдиний слід, що передається з уст в уста, веде до легенди про графа Фріса з австрійського Феслау (Vöslau): йому нібито близько 1770 року привезли живці саме з Португалії. Батько Йожо обрав Modrý Portugal для свого виноградника зовсім інакше: ходив і питав бабусь у селі, що тут здавна добре родило. До того ж за комунізму сорт зажив поганої слави, бо кущі перевантажували, а з перенасиченого добривами ґрунту виходило водянисте, рідке вино.

Так само гарне і пояснення, чому рейнський рислінг із віком іноді пахне бензином. Це не вада, а сполука з язиколамною назвою триметил-дигідронафталін, яка утворюється просто у винограднику, коли грона отримують багато сонця. І дрібниця наостанок: у деякі роки сонечка на гронах можуть надати вину характерної гіркоти, якщо винороб не відокремить їх під час збору.

Тут я навчився відрізняти чесну бочку від тієї, яка лише здається чесною. Справжній дубовий барик коштує від 500 євро, у ньому відбувається повільна мікрооксидація, а таніни з часом шліфуються. Дешевший спосіб: дерев’яні тріски, кинуті в резервуар із нержавійки. Вони дають вину схожий аромат, але не той самий процес. Збір тут на сто відсотків ручний, а будівлю виноробні звели просто серед виноградника, щоб грона подорожували якнайкоротше й не окислювалися. Їхній Sauvignon 2025 вийшов надзвичайно ароматним саме тому, що під час збору виноград охолоджували в рефрижераторі.

Alibernet у вдалі роки залишають висіти на кущі аж до морозу нижче мінус семи градусів, щоб вийшов льодовий збір майже з 300 грамами цукру. Але в останній дощовий рік у них усе згнило раніше, а останні пляшки з попереднього врожаю потрапили до мішленівських ресторанів в Англії. Саме така рідкість, про яку варто писати.

Більша частина бізнесу тут сьогодні крутиться довкола вражень: дегустаційні вечері розкуповують на місяці вперед, у червні тут влаштовують вечірку на чотириста людей, весілля і навіть барре з пілатесом і бранчем. За виручкою вино тут лише на другому місці. Чесно мушу додати й те, що тут не працює. Малокарпатський винний шлях (Malokarpatská vínna cesta) як концепція зник: бракувало гарантії якості, і налили багато вина, за яке ніхто не заплатив. Його наступник, Chuť Malých Karpát («Смак Малих Карпат»), із квитками й лише сертифікованими виноробами, цього року вже не відбудеться, він теж не втримався. Коли я порівнюю це з Південною Моравією чи Австрією, де один виноградник переходить в інший, а всюди велодоріжки, тут подібна інфраструктура просто поки що не прижилася. Винороби навіть не конкурують між собою. Їхні справжні суперники: імпортне вино з ресторанних винних карт і ті, хто продає іспанське вино з цистерн як словацьке.

Посуха тут теж відчутна: стометрова криниця без води, тоді як за кілька кілометрів, у Дольянах (Doľany), вода б’є, як гейзер, із сорока метрів. Село Смоленіце (Smolenice) кілька років тому взагалі залишилося без води. Регіон із такою кількістю виноградників і такий чутливий до погоди: про цю деталь варто пам’ятати.

Medolandia та розарій трояндової графині, яка любила Бетховена

Дольну Крупу недарма звуть селом музики й троянд: вона справді заслуговує на обидва означення. На початку XIX століття сюди приїздив навчати гри на фортепіано сам Людвіг ван Бетховен: він гостював у родини Брунсвіків і навчав їхніх доньок. Одна з доньок Брунсвіків згодом вийшла заміж за представника роду Хотеків, і саме з цієї родинної лінії походить жінка, через яку сюди сьогодні приїжджають любителі троянд з усієї Словаччини.

Графиня Марія Генрієта Хотек (Mária Henrieta Choteková), що народилася 1863 року саме в Дольній Крупі, створила тут один із найбільших приватних розаріїв у всій Європі. На вершині слави, близько 1910 року, у ньому росло понад 6000 сортів троянд. Вона експортувала їх по всій Європі, до США й Канади, а закордонні трояндівники визнавали її найбільшим авторитетом у своїй галузі. Для жінки зламу століть це було справді незвичне становище. Сама вона вважала себе радше квітникаркою, ніж селекціонеркою, проте вивела чотири власні сорти. Найвідоміший із них, вогняно-червоний і запашний Ignis, з’явився 1934 року.

Розарій поступово занепадав уже від економічної кризи 1930-х років, а Друга світова війна завдала йому останнього удару: після 1945 року від нього практично нічого не лишилося. Графиня померла 1946 року, покинута й без родини, у монастирі в Дольній Крупі, де про неї дбали черниці. Маєток перейшов до держави, землі поділили на ділянки, і сьогодні на частині з них стоять звичайні будинки, а сама садиба належить Словацькому національному музею.

Але в історії є гарне продовження. 2019 року родина Кудлачів, власники медоварні Apimed, неподалік від первісного місця заснувала новий розарій, який продовжує спадщину графині. Їм навіть вдалося дістати троянду Ignis, її власний сорт, що зберігся лише в німецьких трояндівників у Зангерхаузені, і висадити її знову в Дольній Крупі на почесному місці.

Medolandia і дегустація медовухи

Та сама родина керує і Medolandia, туристичним комплексом у руїнах колишніх господарських будівель графині. Їх легко впізнати за високим комином давньої гуральні. Їхня філософія проста: медовуха є винною душею меду. До того ж за законом медовухою може бути лише напій із меду, води й дріжджів, тож безалкогольна медовуха, про яку іноді говорять, технічно медовухою бути не може.

Їхні флагмани: Staroslovanská svetlá, суто з акацієвого меду, і густіша, солодша Staroslovanská tmavá з лісового меду. Утім, найпопулярнішою на різдвяних ярмарках є їхня пряна Trnavská з квіткового меду з корицею та гвоздикою. Увесь мед вони купують приблизно в 150 словацьких пасічників, яких самі перевіряють, а їхній мед тестують у лабораторії, перш ніж купити. Оскільки мед щороку інший, мистецтво технологів полягає в тому, щоб покупець узагалі не відчув різниці між роками. Нова медовуха визріває коротше, старша навіть цілий рік, а результат має смакувати однаково.

Найважче їм дістати лісовий мед, якого буває не щороку, і каштановий, якого просто не родить стільки, скільки потрібно для їхніх обсягів. Є в них і власна трояндова медовуха, і для неї роблять точнісінько протилежне тому, що під час обрізання троянд: зривають найгарніші квіти, вручну обривають пелюстки, а потім тижнями вимочують їх просто в медовусі. Називається вона Mária Henrieta.

• Порада від Мілана Вхід на територію з розарієм коштує з травня до вересня 5 €, учні, студенти й пенсіонери платять 4 €, а з жовтня до квітня вхід вільний. Улітку тут царюють троянди, узимку медовуха й медяники, а на вихідних працює ще й кав’ярня.

Де поїсти й куди піти на дегустацію вина та медовухи в околицях Трнави

Як я вже натякав вище, Трнавський край славиться дегустаціями вина й медовухи. Чи то різдвяний час, чи ви просто катаєтеся регіоном на велосипеді, на кожному кроці трапляються виноробні, які пропонують перехожим дегустації власних вин, гастрономічні враження й ночівлю. Про Terra Parna і Medolandia, два місця, що заслужили окремий розділ, я вже писав вище. Ось решта того, що я відвідав за останні роки.

Виноробня Vína z Mlyna: печена качка і літургійне вино

Виноробня Vína z Mlyna розташована в Дольянах і відома тим, що робить якісні вина відповідно до місцевих виноробних традицій. Вони мають навіть ліцензію на літургійне вино, ха-ха. Скуштуйте його: вимоги до його виробництва значно суворіші, ніж до звичайного вина, і дозвіл на літургійне вино отримують лише винороби, яким довіряють 🙂

Ця виноробна місцевість має довгу історію вирощування винограду, а виноробня робить ставку на природні методи виготовлення вина, завдяки чому її вина зберігають характер регіону. Виноробня пропонує дегустації вин із вечерею, які стають справжньою подією для поціновувачів вина. Окрім вина, тут можна скуштувати й місцеві смаколики, які чудово пасують до їхніх вин.

• Порада від Мілана Це не ресторан, а виноробня, тому треба заздалегідь записатися й домовитися про візит.

Виноробня Mrva & Stanko

Mrva & Stanko заснували 1997 року винороб із міжнародним досвідом і рекламник. Виноробня приносить у Словаччину сучасні вина: легкі, свіжі, фруктові, з виразним сортовим характером. Вона співпрацює з перевіреними виноградарями й переробляє виноград власними силами, щоб повністю контролювати якість. Виробляє близько 360 000 пляшок на рік і не перевищує цієї межі, щоб тримати рівень.

Окрім звичайного асортименту, тут є й приватний архів для колекційних вин, де їх можна зберігати, якщо вдома немає відповідних умов. Мені цей архів нагадав банк Ґрінґотс із «Гаррі Поттера», ха-ха. Їхнє розе здобуло золоту медаль у Парижі, а у виробництві вони використовують і бетонний резервуар, який не додає вину жодного небажаного присмаку.

Виноробня Karpatská Perla

Karpatská Perla сприймає своє вино як живий організм, що починається в ґрунті й закінчується в келиху. Звучить це, щоправда, як виноробне кліше, але після розмов із власником я відчув, що він вірить у те, що каже, і по-справжньому закоханий у виноград.

Усе тримається на особливому характері Малих Карпат, де підґрунтя зустрічається із сонцем, дощем і вітром. Власні виноградники, розташовані в межах шістдесяти кілометрів, вони обробляють із максимальною повагою до природи, а виноград вирощують за органічними стандартами, бо, за їхньою філософією, вино народжується не в погребі, а у винограднику.

Власник каже мені: «Ґрунт і розташування становлять основу, але вирішують люди». Робота у винограднику передусім ручна, вона вимагає смирення й рішучості робити все чесно. Виноград переробляють виключно у власному погребі, щоб повністю контролювати якість, і від самого початку дбають про ґрунт, місцевість і сорти. Вино має бути не лише напоєм, а й культурним враженням, де місце і спосіб дегустації так само важливі, як і те, що в пляшці.

Дегустація медовухи в Смоленіце

Але з цим «міжнародним настроєм» я ще трохи побуду, лише за кілька кілометрів далі. У Смоленіце на вас чекає особлива різдвяна атмосфера в Nektária Smolenice під Смоленицьким замком. Пасічницький комплекс на Різдво святково прикрашений і, крім традиційного ярмарку, пропонує відвідувачам особливий медовий настрій: тут можна скуштувати різні види медовухи, медовий бурчак (молодий напій, що ще бродить) та інші медові напої.

Крім того, тут стоять кіоски з їжею, де пропонують бургери, тако, галушки, піцу та інші страви з усього світу, і не забувають про вегетаріанські та безглютенові варіанти. Nektária організовує й тематичні події, як-от Весняний, Літній і Нічний Medokvas, де можна насолодитися дегустаціями медовухи та інших медових продуктів у романтичній і таємничій атмосфері пасічницького саду.

Я сказав власникам, що їм варто підняти ціну на вхід, бо те, що вони тут пропонують, варте значно більшого 🙂

Bistro PERK

У Bistro PERK у центрі Трнави роблять наголос на свіжих, місцевих і сезонних продуктах. Кухня відкрита, тож відвідувачі можуть спостерігати, як народжується страва, і дізнатися, звідки походять інгредієнти. А в суботу тут подають бранч, ідеальний для неквапливих вихідних.

Страви змінюються залежно від сезону, тож кожен відвідувач скуштує щось свіже й місцеве. Менші порції в дегустаційному меню дають змогу спробувати більше страв і перетворити обід чи вечерю на подію. Бістро здалося мені затишним і непоказним, але з душею: стримана обстановка, ввічливе обслуговування й невимушений підхід. Добрий заклад не мусить бути великим чи переповненим, щоб подарувати справжнє гастрономічне враження. Це бістро ідеальне для тих, хто цінує свіжу їжу й оригінальну обстановку.

Відвідини садиби у Водерадях: вечеря і ночівля

Садиба у Водерадях не просто декорація зі шляхетним минулим. Тут можна справді переночувати й опинитися в тихій бульбашці, відрізаній від світу. Номери облаштовані сучасно, але залишають простір для характеру історичної будівлі, тож тут не почуваєшся ні як у скансені, ні як у стерильному готелі. До того ж спробуйте їхній ресторан. Я замовив тут австро-угорське меню і поїв справді чудово.

Перевага в тому, що житло розташоване просто на території великого англійського парку, про який я писав вище і який заспокоює й трохи нагадує казку. Якщо хочете втекти з міста, по творче перезавантаження чи на романтичні вихідні, вам сюди. А ще незабаром тут добудують новий велнес-центр.

Що відвідати в Трнаві? Тепер ви знаєте 🙂 Подорожуйте до Трнави! Діяльність Región Trnava здійснюється за фінансової підтримки Міністерства туризму і спорту Словаччини.

Milan Bez Mapy